Я плакав разом з ними. Шокуюча ситуація біженців

Я хотів би щоб усі ці люди одного дня могли повернутися до своїх домівок  — говорить Оріоль Леза Відаль, іспанський фотограф, який щойно повернувся з Медики та Перемишля. Оріоль на протязі 20 років займається фотографією але з темою війни стикнувся перший раз у своїй кар’єрі. Шокуючі фото біженців з польсько-українського кордону залишають глядача з розірваним серцем.

Домініка Швед [ориг. Dominika Szwed]: Домініка Швед: Який вид фотографії вас найбільше цікавить? Що ви шукаєте як фотограф?

Оріол Леза Відаль [ориг. Oriol Leza Vidal]: У фотографії люди для мене найважливіші. Я хочу щоб мої фотографії були історією про людей, щоб промовляли щось про їхнє життя. Мені подобаються стріт фотографії, котрі ніби є сценами з життя простих людей. Я прагну показати фрагмент з їхнього життя. Також мене цікавить репортажна фотографія. Звісно я теж фотографую природу, однак найголовніше для мене це завжди людина.

Домініка Швед: Чому ви вирішили приїхати в Медику?

Оріол Леза Відаль: Це було легке рішення. Іспанія знаходиться недалеко від Польщі. Багато людей зараз їдуть до Польщі, до кордону з Україною щоб допомогти людям які рятуються від війни. Камера це мій інструмент дії. Кожен намагається допомогти наскільки може. Група бразильців вирушила в Україну. Вони одягли військовий одяг, взяли в руки гвинтівки і пішли воювати. Я взяв у руки фотоапарат.

Домініка Швед: Що знають про війну іспанці та каталонці? Чи видно цю війну в ЗМІ та на вулицях? Чи мають люди з вашої країни контакти з українцями?

Оріол Леза Відаль: В Іспанії та Каталонії люди добре поінформовані про війну. Тут живе і працює багато вихідців з України. Частина сіл населена цілими українськими громадами. Багато з цих людей стали долучатися до допомоги своїм співвітчизникам на кордоні. Як я вже сказав, багато іспанців теж ходять туди.

Домініка Швед: Які були у вас почуття перед від’їздом? Чи мали ви уявлення про те, як  буде на місці?

Оріол Леза Відаль: Я боявся. Я знав що зустріну людей які страждають, які змушені були залишити все та покинути свої домівки до яких вони можуть вже не повернутися. У ті перші дні в Медиці було мало біженців. Тоді я вирішив поїхати на залізничний вокзал у Перемишлі. Там я побачив поїзди з яких вийшли тисячі людей. Таке велике скупчення людей було шокуючим видовищем. Зворушливим було те, що серед них взагалі не було чоловіків. Тільки літні люди і жінки з дітьми. Я бачив там багато страждань, ці люди багато пережили і іноді я плакав разом з ними. Однак я теж бачив радість, бо в кінцевому результаті вони вижили, їм вдалося втекти, їх чекало нове життя.

Домініка Швед: Чи є щось, що ви не можете забути?

Оріол Леза Відаль: Так. Я фотографував і раптом до мене почала бігти жінка, разом з нею був також перекладач польської мови. Жінка була в жаху і плакала. Вона кричала, що треба рятувати Маріуполь, що всюди зараз падають бомби. Я навіть не знав що їй сказати. Зрештою, я не міг сказати: Не хвилюйтеся, все буде добре… Я міг зробити лише невеликий жест, тому я намагався обійняти та заспокоїти її.

Домініка Швед: Яким ви бачите свій репортаж з Медики та Перемишля в контексті ваших фотопроектів?

Оріол Леза Відаль: Це не закритий проект. Я хотів би сфотографувати продовження цієї історії тут в Іспанії. Я хотів би зробити репортаж про українців які знайшли тут притулок. Про те, як у них тут справи, про їх нове життя в Каталонії.

Домініка Швед: Дякую за інтерв’ю

Інтерв’ю провела: Домініка Швед

Фото Оріола Леза Відаля, деякі з них можна подивитися за посиланням

переклад:Вікторія Стеблик

прочитай також: Płakałem razem z nimi. Wstrząsająca sytuacja uchodźców z Ukrainy
прочитай також: I Cried Along with Them. The Harrowing Situation of Refugees

Znajdź ciekawe koncerty w naszej

>>>wyszukiwarce imprez<<<