Польські сліди в Тернополі

Мешкаю в Тернополі – гарному місті на заході України, тому польські сліди бачу тут щодня – замок, костели, будинки, побудовані у довоєнний і міжвоєнний період, навіть бруківка на вулицях – все розповідає про польську історію Тернополя.
Тернопіль – колись приватне шляхетське місто, засновану у 1540 великим коронним гетьманом Яном Амором Тарнавським гербу Леліва.

Замок на початку XIX століття
Фото: Вікіпедія

У XVI столітті Тернопіль був порівняно малим містом. Його оточували Шевська і Кушнірська вежі, а також Кам’янецька брама. Разом із замком, синагогою і двома церквами творили фортифікаційну систему давнього Тернополя.
Спокійне життя на Поділлі в ті часи було майже неможливе. Турки й татари руйнували замок у 1575, 1589, 1672 роках, а паша Ібрагім Шишман у 1672 р. після кількатижневої облоги спалив його, висадивши в повітря дві замкові вежі. У 1690 році в Тернополі було лише 40 будинків – у сто разів менше, ніж перед набігом Шишмана.
Пізніше замок перейшов у власність Собеських, які повернули йому первозданний вигляд, і так тривало до кінця XVIII століття.
На початку XIX століття власник замку Францішек Коритовський з Плотичі гербу Мора оточив замок новим кам’яним муром, а поряд звудував двоповерховий палац. У 1810-1815 росіяни влаштували в замку казино, а після 1843 австрійці зробили в ньому казарму. У 1917 році росіяни, втікаючи з міста, спалили замок. У 1930-1931 він був відбудований, а у 1944 році – знищені. Старий замок був відбудований у 1956 році (первозданний вигляд незбережений), a а на фундаменті палацу збудовано готель «Тернопіль».

Замок – сучасністьФото: Вікіпедія

Домініканський костел святих Домініка, Вінцентія з Феррари і Яцка Одровонжа в Тернополі
Як на мене, найцінніша, хоч і не найстарша архітектурна пам’ятка – це домініканський костел.
Костел, фундований великим коронним гельманом Юзефом Потоцьким, був збудований у 1749-1779 роках за проєктом Августа Мошинського. Склепіння центральної нави розмалював Станіслав Стронський, втілюючи у малюнках історію домініканського ордену. Бічні нави розмалював його учень Юзеф Хойніцький. На жаль, не всі збереглися до сьогодні. До 1908 року – костел Матері Божої неустанної помочі у Тернополі. Знаходиться на вулиці Й. Сліпого, а навпроти нього є Майдан Волі, заснований майже одночасно з замком. Посередині майдану, там, де зараз є пам’ятник Данилу Галицькому, у 1935-1940 роках був пам’ятник Йозефу Пілсудському (зруйнований комуністами).
У 1820-1901 роках костел належав єзуїтам, а в келіях знаходилсь гімназія. Російські окупанти, тікаючи з Тернополя у квітні 1944 р., підпалили костел. Відновили його лише у 1959 р. Незважаючи на старання перших власників – римо-католиків, у 1989 переданий УГКЦ. У святині знаходиться пам’ятна таблиця на честь засновника костелу Юзефа Потоцького.

Домініканський костел у Тернополі
Фото: Вікіпедія

Ще один слід – це сучасний ЦУМ.

Костел Матері Божої неустанної помочі у Тернополі – збудована у 1903–1908 роках парафіяльна святиня, розташована в центрі міста, на перехресті довоєнних вулиць Руська і Міцкевича, знищена радянською владою.
Костел був збудований завдяки старанням тодішнього пробоща і тернопільського декана священика Болеслава Твардовського; проєкт належить відомому галицькому архітектору Теодору Таловському. Цікавий факт: цей проєкт – один з відкинутих конкурсних проєктів костелу святої Єлизавети у Львові. Твардовський вирішив реалізувати його в Тернополі.
Після насильницького приєднання Тернополя до СРСР костел був підірваний у 1954 році. На його місці збудовано ЦУМ.

Матері Божої неустанної помочі у Тернополі
Фото: Вікіпедія

Костел Непорочного зачаття Найсвятішої Діви Марії

Ще одна спадщина давньої Речі Посполитої знаходиться зовсім поряд – це Костел Непорочного зачаття Найсвятішої Діви Марії або ж костел єзуїтів – знищена радянською владою римо-католицька святиня, найменша в Тернополі, колись розташована в центрі міста на вулиці Скарги (зараз Опільського, 1), а збудований у 1899–1901. Від 60-х років XX ст. тут знаходилась фабрика одягу, власники якої перебудували колишній костел практично до невпізнання.

Костел Єзуїтів: різниця в часі
Фото: Вікіпедія

Жіноча школа Святої Ядвіги

Дещо вище давньої вулиці Скарги, паралельно до неї знаходиться вулиця Камінна. Тут під номером 2 знаходилася жіноча школа. Її будівництво розпочалося у 1834 році, а завершилося у 1857. Перед I світовою війною тут вчилося 700 дівчат, a від 1904 року школа носила ім’я святої Ядвіги. З 1987 roku у приміщенні знаходиться спеціалізована школа номер 5 з поглибленим вивченням іноземних мов. (Wikipedia)

Гімназія номер 2 імені Юліуша Словацького знаходилась на вул. Святого Яна, зараз Грушевська. Була заснована 15 вересня 1905 року як школа з польською мовою навчання. Під час першої світової війни тут стояли військові, пізніше був російський військовий шпиталь. У 1917 році навчання було відновлено. В гімназії діяла харцерська дружина імені Костюшка. Під час другої світової війни споруду було знищено, а після відбудовано, і зараз тут знаходиться школа.

Фото: Wikipedia

Тернопільська ратуша

Існувала від середини XIX століття до 1944 року, знаходилась в центрі міста, на перересті вулиць Міцкевича (раніше Панська, зараз бульвар Шевченка) і Пілсудського (раніше Агенора Голуховського, зараз Чорновола), біля теперішнього Театрального майдану (Wikipedia).
Ратуша, як і багато інших історичних пам’яток, була знищена російськими військами.

Вид на ратушу, рік 1913
Фото: Вікіпедія

”Італійський дворик” на бульварі Шевченка – ще одна архітектурна перлина Тернополя. Дім з двориком був збудований у 1893 році членами Польського культурного товариства. Тут в різні часи була бурса, бібліотека, музей, зараз знаходиться управління освіти.

Микулинецький цвинтар – некрополія на південній околиці міста на вулиці Микулинецькій. Перший похорон відбувся 23 лютого 1841 року (поховання монаха Стенгліна). Напольській частині цієї некрополії знаходяться поховання поляків: гробівці відомих тернополян, могили міщан і поховання отців-єзуїтів. Біля брами знаходиться римо-католицька каплиця.

…. Майже вся історія Тернополя є історією польського міста – спочатку твердині на Пограниччі, пізніше міста, що розросталося у тіні Львова, міста, назавжди вписаного в історію Речі Посполитої Обох Народів. Попри втрати і знищення, його історичне минуле видиме – треба лише вміти дивитися.

Artykuł został napisany w ramach projektu Akademia Dziennikarstwa Obywatelskiego na Wschodzie

Читайте також цю статтю польською мовою

“Publikacja wyraża jedynie poglądy autora/ów i nie może być utożsamiana z oficjalnym stanowiskiem
Kancelarii Prezesa Rady Ministrów.”