5:00 UA - репортаж з театру!

Нам здається що ми пуп землі. Ми ж поляки. Польща знаходиться в самому центрі карти світу і про це свідчить кожен географічний атлас. Польща з’єднує Схід із Заходом, іноді будучи мостом, а іноді й перешкодою для обох сторін. Ми поляки, іноді є Христом Народів, а іноді травмованою державою, яка сама собі погрожує громадянською війною. Але не про це в цьому тексті. На цю війну ще знайдеться час.

Поки що ми позичили (відмовилися? віддали?) простір нашим сусідам. Тим що з правого боку. З лівого боку. Все залежить від того як ви читаєте карту. Тож мистецький простір, бо саме мистецтво має найбільші визвольні властивості.

І в основному не сусідам, а сусідкам. Жінкам, котрі в Україні прокинулися від жахливих звуків сирен о 5 ранку 24 лютого 2022 року та вирішили розповісти про це у польському театрі.

Як створити виставу по українськи в польському театрі в Сілезії?

Спектакль 5:00 UA був створений в рамках художньої резиденції під патронатом Форуму директорів театрів Сілезького воєводства. У копродукції брали участь три сілезькі театри: Сілезький Театр в Катовіцах, Мійський Театр у Глівіце та Малий Театр у Тихах. Прем’єра відбулася 19 червня 2022 року в Катовіцах, під час п’ятого Міжнародного Фестивалю Open the Door. У спектаклі взяло участь 12 актрис, які працюють в театрах по всій Україні. Режисерка вистави – Юлія Масляк, а за хореографію відповідала Ніна Захарова. Вистава розповідає правдиві історії: спогади всіх героїнь з пам’ятного лютневого ранку. У творців була одна мета: показати свою травму через театр, який вони знають і яким вони займалися в Україні. У перформансі вони прямо поставили питання про цю травму: що це таке, коли вона виникає і як з нею боротися. Як показати її вичерпним чином на сцені без попереднього, перевіреного сценарію. Час також грав на лихо ініціаторів, бо чи ж плюс-мінус два місяці не є надто короткими для створення повноцінного спектаклю? Артистки, які вперше зустрілися в Катовіцах дуже швидко підготували сценарій. Достатньо було лише намалювати карту зі спогадів кожної з них і визначитися, яку форму матиме сценарій. Створено перформативне видовище. Колаж, танець, музика, спів, монолог і потік свідомості, щоб кожна з виконавиць могла показати в ньому частинку себе. Залишилося одне питання: чи буде українська мова зрозумілою польській аудиторії? Для кого ця вистава? Для поляків? Українців? Для глядачів? Для усіх. Травма все ж є явищем настільки універсальним, що навіть субтитри відображені на екрані майже не були потрібні людям які не знають рідної мови актрис. Все було зрозуміло.

Постановка має поганий декораційний дизайн, актрис насправді супроводжує лише фон на якому відображаються польські субтитри та, залежно від сцени, зображення, додаткові слова, фільми. Але фон залишається фоном, він мобільний І підлаштовується під виконавців. У лівому боці знаходиться синтезатор на якому кілька разів заграє Євгенія Присяжна. Атмосферу відображає освітлення, котре збережено в темних тонах. Жінки походять з різних театрів і не намагаються приховати це. Кожна героїня виходить зі своєю валізою: меншими, більшими, різних кольорів. Валізи сучасні, тому що тут мова йде про сучасну війну. У цьому видовищі немає ніякого прикрашання реквізиту, а те, що старі вінтажні валізи 1940-х років виглядають більш елегантно і стильно в таких сценах, ніяк не відповідатиме 5:00 UA. Передбачається відтворити подорож з України до Польщі у 2022 році після початку війни, і кожна героїня зі своїм багажем переживань відтворює свій шлях. Сцен колективної хореографії є досить багато, але з натовпу також виникають окремі історії. Іноді це оперний спів, іноді інший рух, а іноді просто мовчання.

Потрібно сміятися

Режисерка дуже майстерно веде новостворену команду в розповіді про цю загальну травму, актриси переплітаються, жонглюють і діляться між собою своєю майстерністю. З танцівниць в одну секунду вони стають хором опери, потім віддають свій голос і сцену одній з них, щоб за мить знову заспівати разом. Слід визнати, що завдяки витриманому ритму та виваженому темпу вистави, помітною стає органічність усіх виконавців, легко складається враження, що вони з одного театру, де б разом повинні були працювати багато років. Мабуть, сама ідея вистави базується на їхній взаємній підтримці. Героїні ставлять багато запитань, змагаються між собою, хто трагічніший, на що вони мають право як біженки, а на що ні, яка ціна вдячності та де їхнє місце у світі мистецтва. Чи можуть вони заново будувати своє життя в Польщі, і чи якщо не захочуть повертатися, то чи це буде зрадою чи ні. Чи можуть вони взагалі взятися за роботу над спектаклем, коли війна тільки почалася, а ситуація в Україні постійно змінюється.

Без зайвих прикрас і метафор вони діляться враженнями від переповнених вокзалів, переповнених потягів і нестримного страху, чи вдасться їм дістатися до кордону. Валізи стають то барикадами, то ліжками, або ж взагалі єдиним куточком у підвалі де героїні могли сховатися від бомбардувань. Зі сцени глядачі в якийсь момент чують народну пісню «Ой хмелю, хмелю», одна сцена присвячена звірячим подіям у Бучі, потім кожна жінка розповідає, кого вона залишила у своїй країні і як сильно за ними тужить. Також є момент вдячності за допомогу поляків, яку Україна отримувала і надалі отримує. Травма – це явище яке дуже складно опрацювати, з нею не вдається впоратися завдяки одному спектаклю, а способів на неї хоча б стільки, скільки людей постраждалих від травм на землі. У цьому процесі здебільшого немає місця для сміху. Але артисти добре знали, що деяким людям цей сміх потрібен як ніколи. Тому о 5:00 навіть знайшлося місце для короткого стендапу від Галини Лозинської. Її поради полякам як подяка за солідарність з Україною були незвичайними, неймовірно щирими. У мирний час ми навряд чи почуємо, що найбільше благо — мати будинок чи квартиру з підвалом. Ми б не думали, як збити російський безпілотник домашніми консервами. Під час цих вдячних побажань неможливо було не сміятися, хоча це все одно сміх крізь сльози.

Хвала, співчуття чи повноцінний театр?

Творці 5:00 на кожній сторінці програми, яку глядачі отримали перед виставою висловлюють подяку, яку не передати словами. Цю подяку вони також неодноразово висловлювали під час виступу. Особисто я вважаю, що момент, коли на задньому фоні висвітлювався кліп-арт із зображенням родини в кольорах українського прапора, яка ховається під біло-червоною парасолькою від біло-червоно-синього дощу, був легким перебільшенням. Зі сцени звучали дуже радикальні слова, і це не дивно, тому що ставлення до поляків як до єдиних рятівників також може бути небезпечним і несправедливим. Буквально рік тому українська подруга з університету, яка живе в Польщі, розповіла мені, як двоє поляків на вулиці непристойно говорили в її адрес, лише тому, що вона розмовляла по телефону українською. Можливо для нас поляків ця вся війна та спалах солідарності нарешті є шансом перевизначити і скинути образливі стереотипи? А може ця сцена просто збентежила мене, тому що я сама досі не зробила достатньо щоб допомогти? Актриси також запитували себе, чи можуть вони взагалі займатися мистецтвом в нинішній ситуації. І навпаки, глядач запитує, чи може він оцінити таку виставу, оскільки вона має бути формою роботи над травмою. Переходячи на 5:00 UA, я мала лише такі дані, тому не знала, чого чекати і хто творці. Вони самі розвіяли всі сумніви, свій досвід і незгоду з тим, що сталося з батьківщиною, вони вийшли на сцену з повною віддачею. Різноманітність професій дозволила їм показати свою травму у всьому художньому спектрі. Чи створили вони формулу як боротися з цілою війною в Україні? Звісно, що ні, війна ще триває і багато чого попереду. Але в цей перший день, несподіваний, раптовий, осквернений. Найбільшим доказом цього, почуттям спільноти після оплесків був спонтанно інтонований з аудиторією український гімн. Ізюминка виступу для жителів Сілезії.

Рецензія: Кристина Шимура

Фото: www.teatr.gliwice.pl

переклад: Вікторія Стеблик

5:00 UA, прем’єра 19 червня 2022 року в Cілезькому Театрі в Катовіцах

Юлія Маслак (режисер),

На сцені виступили: Ксенія Свистун, Марія Кардаш, Наталія Писарєва, Дарія Новикова, Анна Лисенко, Галина Риба, Єргенія Присяжна, Галина Лозинська, Катерина Васюкова, Тетяна Герасимчук, Ніна Захарова, Софія Митуло.

Координація: Юрецька Наталія, Веклин Оксана

Фотографії представлені в тексті, взяті з веб-сайту www.teatr.gliwice.pl, з рекламних матеріалів вистави 5:00 UA.